Роль ерготерапевта у складі експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування

Abstract

У результаті виконання дипломного дослідження, присвяченого аналізу потенційної ролі ерготерапевта у процесі встановлення інвалідності, із врахуванням принципів Міжнародної класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я (МКФ), було реалізовано всі поставлені завдання та досягнуто основної мети дослідження. 1. Нормативно-правовий аналіз виявив, що чинна система встановлення інвалідності в Україні зберігає переважно медико-біологічний підхід, орієнтований на діагноз і патологію. Основні механізми оцінювання не охоплюють функціональні, соціальні та контекстуальні аспекти життя особи. Станом на сьогодні ключовим критерієм для визначення інвалідності залишається ступінь морфологічного ураження організму, а не здатність особи до участі у соціальному житті. Такий підхід суперечить сучасним міжнародним стандартам, зокрема Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, яка акцентує на функціональних можливостях і бар’єрах у середовищі. 2. Проаналізоване реформування системи визначення інвалідності в Україні засвідчує часткову інтеграцію принципів МКФ, проте зміни носять фрагментарний характер. Наявні пілотні ініціативи, методичні рекомендації та навчальні проєкти демонструють потенціал нового підходу, однак відсутність єдиного нормативного механізму, міжпрофесійних протоколів та достатнього кадрового забезпечення гальмує впровадження інструментів функціонального оцінювання в практику експертизи. 3. МКФ, як міжнародно визнана класифікація, дає змогу здійснювати всебічну, міжпрофесійну, прозору та стандартизовану оцінку функціонального стану особи. Її застосування дозволяє відійти від діагнозоцентризму та надати пріоритет оцінці реальних потреб людини, її життєвих обмежень і можливостей у конкретному середовищі. Це забезпечує можливість формулювання персоналізованих рішень щодо статусу інвалідності, що є ключовим для соціальної справедливості та прав людини. 4. Аналіз професійної діяльності ерготерапевта вказує на її пряму відповідність структурі МКФ. Ерготерапевти володіють фаховими інструментами для оцінки активності, участі, факторів середовища, особистих бар’єрів і потенціалу людини. Вони мають унікальні компетентності для об’єктивної оцінки впливу стану здоров’я на повсякденне життя — зокрема на здатність до самообслуговування, виконання домашніх і професійних обов’язків, участі у суспільному житті. 5. Емпіричне дослідження, яке охопило порівняльний аналіз доменів функціонування відповідно до НК 030:2022, професійної діяльності ерготерапевта та положень Загальної декларації прав людини, підтвердило високу відповідність між практикою ерготерапії, принципами прав людини та функціональними критеріями МКФ. Ерготерапевти щоденно працюють з тими аспектами функціонування, які мають бути враховані під час встановлення інвалідності — такими як мобільність, комунікація, користування предметами побуту, орієнтація, самообслуговування, здатність до навчання й праці. 6. Опитування практикуючих ерготерапевтів показало, що ці фахівці вже активно використовують принципи МКФ у своїй повсякденній роботі. Найбільш часто оцінюваними сферами є самообслуговування, мобільність, користування предметами, планування дій, когнітивні функції. Це підтверджує готовність ерготерапевтів до участі в міждисциплінарному процесі експертизи функціонування. При цьому фахівці відзначили обмежену нормативну підтримку своєї участі в процесі встановлення інвалідності та потребу у створенні відповідних протоколів і стандартів. Участь ерготерапевта у процесі встановлення інвалідності має значний потенціал. З огляду на міжнародний досвід, особливо у країнах із розвиненою системою реабілітації (Канада, Швеція, Ізраїль), ерготерапевти є невід’ємною частиною мультидисциплінарних команд експертів. Вони здійснюють оцінку реального рівня функціонування особи, що суттєво підвищує обґрунтованість та об’єктивність рішень щодо інвалідності.