Фізіотерапевтичні засоби у відновленні плечового суглобу після оперативних втручань

Abstract

1. Хронічний біль та порушення функції плечового суглоба спостерігаються у до 35 % осіб віком понад 40 років. Основними причинами таких станів вважається широкий спектр патологій, зокрема остеохондроз шийного відділу хребта, плечолопатковий периартрит, нейродистрофічні синдроми, адгезивний капсуліт тощо. Водночас діагноз остеоартрозу плечового суглоба (ОАПС) фіксується надзвичайно рідко. Традиційно прийнято вважати, що клінічні прояви ОАПС є нетиповими та малопоширеними, і виявляється він переважно у жінок похилого віку. 2. У той же час розділ М75 присвячено виключно патологіям плечового суглоба і включає десять конкретних діагнозів, серед яких адгезивний капсуліт, синдром стискання ротаторної манжети, тендиніт двоголового м’яза, кальцифікуючий тендиніт, синдром імпінджменту, бурсит плеча тощо. Слід зазначити, що реальна кількість захворювань, які кодуються як «інші» (М75.8) або «неуточнені» (М75.9), значно більша, оскільки сюди можуть входити десятки клінічних діагнозів. Більше того, навіть усталені терміни, як от «адгезивний капсуліт» чи «кальцифікуючий тендиніт», мають щонайменше 5– 8 синонімів у клінічній практиці. 3. Артроскопічні методики для лікування пацієнтів з ОАПС, особливо молодого віку, успішно застосовуються. Вони дозволяють покращити функцію плечового суглоба та відтермінувати протезування. ОАПС часто комбінується з субакроміальним конфліктом, деформівним артрозом акроміально-ключичного суглоба, розривами суглобової губи лопатки, тендопатією ДГДМ та адгезивним капсулітом. Артроскопічне лікування супутніх ушкоджень разом з артроскопічним дебрідментом покращує результати лікування. Проте необхідно виявити вплив кожної з нозологій на розвиток ОАПС та розробити диференційований підхід лікування та реабілітації. В доступній літературі зустрічаються випадки застосування біологічної інтерпозиційної артропластики для лікування ОАПС. 4. В закордонній й, особливо, вітчизняній літературі даному питанню діагностики та реабілітації після оперативного лікування приділяють недостатньо уваги. На фоні сотень статей, дисертацій, навіть монографій, які присвячені ОА кульшового та колінного суглоба, опубліковані лише поодинокі повідомлення про ОАПС, а фундаментальні, комплексні роботи відсутні. Вище сказане визначає актуальність дослідження. 5. На основі таких даних нами було застосовано 2 типи реабілітаційних програм після відновлення м᾽якотканинних ушкоджень плечового суглоба, в залежності від виконаного оперативного втручання: 1) Програма відновлення 1 типу рекомендується пацієнтам, яким виконували відновлення великих та масивних розривів сухожилків РМП. 2) Програма реабілітації 2 типу рекомендується пацієнтам після рефіксації суглобової губи лопатки, тенодеза сухожилка довгої голівки біцепса, відновлення середніх та малих розривів сухожилків РМП. 6. Розроблений диференційний підхід до реабілітаційного лікування хворих з різноманітною м'якотканинною патологією плечового суглоба в залежності від виконаного хірургічного лікування на тій чи іншій структурі плечового суглоба дає можливість отримати задовільні результати лікування та зупинити ушкодження суглобового хряща та розвиток остеоартрозу на ранніх стадіях. Збільшення терміну іммобілізації плечового суглоба до 6-ти тижнів у хворих після шва великих та масивних розривів сухожилків РМП, давало можливість формуванню кращого зрощення між сухожилком та кісткою, тим самим роблячи результати лікування більш прогнозованими.