Максим Сповідник про естетичне споглядання символічної дійсності

Abstract

Проблема символу та символотворчого характеру людської діяльності у сучасній науці є предметом різнобічного розгляду. Для візантійської патристичної естетики концепт символу має велике значення. Метою нашою статті є аналіз осмислення Максимом Сповідником естетичного характеру споглядання символічної дійсності. Онтологія Максима Сповідника, а саме вчення про духовно–чуттєву структуру світу, Св. Письма та людини як «втілень» Бога–Логосу, є символічно–естетичною. Чуттєва краса як світу, так і Св. Письма є виявом ідеальної краси логосів, яка є відображенням Божественної краси. За антропологічним вченням мислителя, людина має здібності до сприйняття усіх рівнів реальності та до естетичного споглядання усієї реальності у її цілісності та як символу Бога. Естетичного споглядання людина досягає в результаті аскетичної практики, встановлюючи належну ієрархію пізнавальних здібностей, підпорядковуючи відчуття уму, а ум Богові. Досягнення внутрішньої гармонії душевних сил при сприйнятті краси реальності у її цілісності та символічності людина переживає як блаженство та втіху.