Abstract:
Естетичні вчення візантійських мислителів – тема, малодосліджена
у історико–естетичній науці. Мета статті полягає у аналізі особливостей
описаного Василієм Великим у «Шестиденні» процесу споглядання краси світу.
Найочевиднішим є споглядання чуттєвої краси світу у його зовнішніх формах.
Споглядання краси чуттєвого світу у його цілісності та завершеності є
наступним аспектом естетичного споглядання. Таке споглядання є вже не
суто чуттєвим, а розумовим спогляданням–роздумом. Наступним аспектом є
споглядання Бога у світі як художника та розумної причини світу. Загальними
умовами другого та третього аспектів естетичного споглядання є доброчесне
життя і наявність навички до розумового споглядання як особливого типу
діяльності. Василій Великий звертає увагу на можливість досягнення єдності
усіх трьох аспектів естетичного споглядання у єдиному акті. У довершеному
естетичному спогляданні беруть участь і почуття, і розум, більше того, вони
досягають гармонійної єдності.
