Фізична реабілітація хворих на хронічну ішемічну хворобу серця з синдромом інсулінорезистентності

Abstract

Ішемічна хвороба серця (ІХС) – найбільш часта причина передчасної смерті та інвалідності в усіх індустріально розвинених країнах світу. Смертність від ІХС в Україні складає 58,9 % від загальної смертності. У США половину всіх захворювань осіб середнього віку складає ІХС. Поширеність цього захворювання збільшується з кожним роком. Відповідно до гіпотези, що підґрунтям розвитку метаболічних порушень при ІХС є інсулінорезистентність (ІР). Порушення метаболізму, які супроводжуються інсулінорезистентністю і цукровим діабетом (ЦД) 2-го типу приводять до прогресу ІХС, розвитку гіпертензії, гіперглікемії, атеросклерозу, гіпертрофії лівого шлуночка серця, дисфункції ендотелію і завершуються зрештою застійною серцевою недостатністю. Виявлені закономірності визначають необхідність раннього втручання, спрямованого не лише на зміну способу життя, а й розробку комплексних реабілітаційних заходів. Складність і різноманітність патогенетичних механізмів ІХС зумовили появу численних підходів до лікування і фізичної реабілітації цієї групи хворих із застосуванням у різних рухових режимах лікувальної гімнастики, лікувальної дозованої ходьби, дієтотерапії, фізіотерапевтичних процедур та ін. Встановлено, що фізична активність має позитивний вплив на загальний стан пацієнтів з ІХС, сприяє підвищенню толерантності до фізичних навантажень, нормалізації маси тіла, покращенню якості життя . Але дослідження показали, що регулярна фізична активність і застосування інших засобів і методів фізичної реабілітації є важливим компонентом лікувальної програми для пацієнтів з ІР. Питання використання засобів фізичної реабілітації, показань до призначення, вибору рухових режимів і дозування фізичного навантаження залежно від стану хворого, ступеню тяжкості захворювання, наявності ускладнень, супутньої патології, рівня фізичної підготовки, а також методів контролю і ефективності лікування хворих на ІХС з синдромом інсулінорезистентності вивчені недостатньо і залишаються відкритими. Реабілітаційні заходи сприятимуть запобіганню метаболічним розладам, розвитку метаболічного синдрому, підвищенню опірності організму несприятливим чинникам довкілля, поліпшенню кровообігу і, тим самим, зниженню смертності від серцево-судинних катастроф.