Стратегії інтеграції результатів ерготерапевтичних втручань для пацієнтів з ГПМК з клінічного в домашнє середовище

Abstract

1. Розробка та впровадження алгоритму ерготерапевтичних втручань на основі етапного підходу довела свою ефективність у реабілітації пацієнтів після ГПМК. Використання принципу градуйованого навантаження сприяло покращенню рухової функції та підвищенню рівня функціональної незалежності пацієнтів. 2. Інтеграція клінічних навичок у домашнє середовище виявилась критично важливою для забезпечення стійких результатів реабілітації. Практика адаптації вправ, звичних дій та простору дозволила значно знизити рівень тривожності пацієнтів та підвищити мотивацію до відновлення. 3. Індивідуалізована оцінка стану пацієнтів і умов їхнього проживання є ключовим фактором ефективного планування програми реабілітації. Врахування фізичних, когнітивних, емоційних і соціальних аспектів дало змогу розробити персоналізовані програми ерготерапії, орієнтовані на потреби та життєві пріоритети кожного пацієнта. 4. Підтримка родини та її активне залучення до процесу реабілітації продемонстрували позитивний вплив на збереження та розвиток сформованих у клініці навичок. Навчання родичів методам підтримки та догляду за пацієнтом дозволило створити безпечне та сприятливе середовище для відновлення. 5. Застосування допоміжних засобів і модифікація середовища значно підвищили рівень автономії пацієнтів. Впровадження технічних пристроїв, а також адаптація побутового простору сприяли зменшенню ризику повторної травматизації, підвищенню зручності пересування та виконання повсякденних дій. 6. Порівняльний аналіз основної та контрольної групи засвідчив перевагу активного супроводу та дистанційної підтримки після виписки. Пацієнти основної групи, які отримували індивідуальні консультації, онлайн-сесії та усунення бар’єрів у домашньому середовищі, продемонстрували кращі показники у повторному обстеженні. 7. Включення когнітивних та психологічних компонентів у програму ерготерапії дозволило досягти комплексного покращення стану пацієнтів. Це проявлялося в підвищенні здатності до самостійного планування, вирішення побутових завдань та зменшенні рівня депресивних проявів. 8. Формування реалістичних, досяжних цілей у співпраці з пацієнтом та родиною підвищило ефективність терапії та сприяло більш активній участі у процесі відновлення. Визначення особистісно значущих завдань допомогло зміцнити мотивацію пацієнтів та зосередити втручання на найбільш пріоритетних сферах. 9. Ефективність ерготерапії у відновленні повсякденних навичок полягає не лише у фізичних тренуваннях, а й у зміні середовища, поведінки та міжособистісної взаємодії. Комплексний підхід забезпечив системний вплив на якість життя осіб після ГПМК. 10. Розроблені підходи можуть бути рекомендовані для впровадження у практику фізичної та ерготерапевтичної реабілітації пацієнтів після інсульту як в умовах клініки, так і в амбулаторному та домашньому режимі з активною участю родини та мультидисциплінарної команди.