Аналіз сучасного стану інклюзивного навчання та безбар’єрного освітнього середовища для дітей з інвалідністю в Україні: роль ерготерапевта у формуванні доступності

Abstract

1. Дослідження засвідчило, що інклюзивна освіта є ключовим компонентом сучасної освітньої політики у більшості розвинених країн світу. У таких країнах, як Канада, Норвегія та Польща, вже створені стійкі моделі інклюзії, які базуються на універсальному дизайні, міждисциплінарній підтримці та принципах справедливості. В Україні, попри значний прогрес у законодавстві, практична реалізація інклюзії залишається фрагментарною та нерівномірною. Особливо актуальною є інтеграція принципів equity і доступності на всіх рівнях освіти. Водночас держава вже заклала базові підвалини для подальшого розвитку інклюзивної освіти, включаючи створення інклюзивно-ресурсних центрів, затвердження порядків організації навчання та фінансування через освітню субвенцію. 2. У ході дослідження було виявлено п’ять основних груп бар’єрів: фізичні (архітектурна недоступність будівель), ресурсні (нестача обладнання, технічних засобів), кадрові (недостатня кількість підготовлених фахівців), ставленнєві (упередження з боку педагогів і батьків), та системні (інституційна спадщина спеціальних шкіл та недофінансування). Війна в Україні суттєво загострила ці проблеми, поглибивши цифрову нерівність і зменшивши доступ дітей до очного навчання. Таким чином, реальні освітні можливості дітей з інвалідністю обмежені, навіть за наявності законодавчих гарантій. Це вимагає системного підходу до усунення бар’єрів із врахуванням сучасних викликів. 3. Міжнародний досвід показав, що ерготерапевт є невід’ємною частиною шкільної команди підтримки у багатьох країнах. Зокрема, в Канаді та Норвегії саме ерготерапевт відповідає за адаптацію середовища, формування навичок незалежності, підтримку дитини в щоденних навчальних активностях та участь у міждисциплінарному супроводі. Його діяльність інтегрується не лише у сферу спеціальної педагогіки, а й у загальні освітні процеси. Для України цей досвід є особливо важливим, оскільки дозволяє усвідомити потенціал професії ерготерапевта як ключового фахівця у побудові безбар’єрного освітнього простору. 4. Опитування батьків дітей з інвалідністю виявило, що 68% із них стикаються з проблемами фізичної недоступності шкільного простору; 54% — з недостатньою увагою до навчальних потреб дитини; 47% — з упередженим ставленням педагогів. Спостереження в одному з закладів освіти підтвердило брак універсального дизайну, спеціалізованих адаптацій та сенсорних зон. Водночас батьки висловили високу зацікавленість у впровадженні нових спеціалістів, таких як ерготерапевт, які можуть надати дитині повноцінну функціональну підтримку в межах школи. Це свідчить про реальний соціальний запит на розширення фахового складу шкільних команд. 5. У результаті дослідження було запропоновано модель, яка включає п’ять ключових компонентів діяльності ерготерапевта у школі: – оцінка функціонального рівня дитини та її потреб; – адаптація фізичного і навчального середовища відповідно до принципів універсального дизайну; – впровадження допоміжних технологій і пристосувань; – тренування навичок самостійності, соціальної взаємодії та регуляції поведінки; – консультування вчителів і батьків, участь у міждисциплінарних командах. Запропонована модель базується на міжнародних практиках і адаптована до українських реалій, що дає змогу її впровадження в умовах як державних, так і приватних закладів освіти.