Європейська модель спорту: концептуальні засади та принципи функціонування

Abstract

Організація спорту в країнах Європейського Союзу (ЄС) побудована за європейською моделлю, яка підтримується міжнародними спортивними структурами, є соціальноорієнтованою, заснованою на суспільних цінностях. Незалежність України налічує понад 30 років, протягом яких країна шукає вектор подальшого розвитку, розуміючи, що застарілі адміністративно-командні механізми вже не працюють. Прагнення українського суспільства стати повноправною частиною ЄС обумовили вивчення європейського досвіду функціонування спорту з акцентом на країнах Європи. Мета – визначення перспективних напрямів організаційних змін в українському спорті відповідно до європейської моделі спорту. Методи: аналіз літературних джерел, документальних матеріалів, офіційних сайтів організацій; контент-аналіз; синтез та узагальнення; порівняння; системний підхід; абстрагування. Результати. На підставі аналізу нормативно-правових документів ЄС та Ради Європи досліджено хронологію появи терміна «європейська модель спорту», узагальнено її ключові елементи та визначено їх реалізацію у вітчизняному спорті. Виділено проблеми, що гальмують упровадження європейської моделі спорту в Україні. Висновки. Термін «європейська модель спорту» вперше почав використовуватися Радою Європи. Європейська комісія в 1990–2000 рр. ставила під сумнів концепцію існування європейської моделі спорту через низку особливостей організації спорту в країнах ЄС. Вживання цього терміна Європейською комісією відбулося після 2020 року, що відображає еволюцію поглядів: від сумнівів щодо можливості цілісного існування цього явища до сприйняття та використання. Європейська політика у сфері спорту полягає у створенні умов для реалізації ключових аспектів, що задекларовані в низці документів, з дотриманням фундаментального права кожної людини на заняття спортом. Європейська модель спорту орієнтована на суспільні цінності, організована на автономній, демократичній, добровільній і територіальній основі з пірамідальною структурою. Охоплює всі рівні спорту, передбачає клубні змагання і змагання національних збірних команд, а також фінансову солідарність. Крім ключових елементів, виділено низку рис, що притаманні європейській моделі спорту і мають бути покладені в розробку державних політик в Україні. Порівняння вітчизняної спортивної системи з ключовими елементами європейської моделі спорту підтвердило існування невідповідності за більшістю з них. Серед проблем упровадження європейської моделі спорту – суттєва централізація державної влади у сфері спорту; відсутність автономії спортивних федерацій; нерозвиненість клубної системи, перевага комерційних спортивних клубів над громадськими об’єднаннями; несформованість культури спортивного волонтерства; наявність великої кількості спортивних організацій (спадок СРСР), що претендують на державне фінансування; низька залученість населення до рухової активності; брак матеріально-технічної бази; університетський і шкільний спорт не задовольняють потреб молоді; проблеми з безбар’єрністю, повагою до прав людини, ґендерною рівністю, соціальною згуртованістю; складнощі з реалізацією інновацій; недотримання демократії, підзвітності, прозорості, соціальної відповідальності; відсутність практики фінансової солідарності. Подолання проблем можливо за умови комплексних змін у системі організації українського спорту, що наблизить його до європейської моделі.