Фізична терапія осіб з тендинопатією власної звʼязки надколінка

Abstract

1. Тендиніт власної зв’язки надколінника, або "коліно стрибуна", – це запальне ураження зв’язки, яка з’єднує надколінок із великогомілковою кісткою. Основною причиною розвитку цього стану є надмірне навантаження на колінний суглоб, яке може бути як раптовим, так і накопичувальним (хронічним). Найчастіше тендиніт виникає через дисбаланс у роботі квадрицепса, що спричиняє його надмірне напруження або розтягнення. 2. Аналіз науково-методичної літератури свідчить, що проблема лікування та фізичної реабілітації юних спортсменів із тендинітом власної зв’язки надколінника недостатньо висвітлена. Цей вид травмування найчастіше спостерігається у представників ігрових видів спорту, легкої атлетики та дисциплін із високими стрибковими навантаженнями. Реабілітаційні програми, які застосовуються на амбулаторному етапі лікування за умови належної мотивації пацієнтів, є ефективним підходом. Вони сприяють зменшенню больових відчуттів, відновленню функціональних можливостей колінного суглоба та пришвидшують повернення спортсменів до повноцінних тренувань і змагань. 3. Розширена програма фізичної терапії, що складалася з трьох основних періодів, включала різноманітні засоби та методи, спрямовані на вирішення виявлених проблем. Вона поєднувала кінезотерапію, фізіотерапевтичні процедури, кінезіотейпування. Програма розроблена з урахуванням постановки SMART – цілей сприяла поступовому відновленню функцій колінного суглоба та загальної рухової активності. 4. Аналіз отриманих даних у ході проведеного опитування після програми ФТ серед пацієнтів ОГ показав відсутність незадовільних результатів за індивідуальними показниками, задовільний результат спостерігали у 66,67 % хворих, добрий – у 23,81% та відмінний – у 9,52 % пацієнтів основної групи. У пацієнтів КГ за індивідуальними показниками 45,17 % хворих мали незадовільний результат менший за 64 бали, задовільний результат спостерігали у 48,38 % хворих, добрий – у 6,45% . 5. Покращення результатів після курсу фізіотерапевтичних втручань відбувся в обох групах. Кількість хворих, які мають добрий результат, у ОГ збільшилася у 2,33 рази, у КГ – у 1,87 рази. Відсутня відмінна оцінка у пацієнтів КГ, у ОГ- таких пацієнтів – 9,52 %. В результаті застосування запропонованої програми ФТ- втручань ми отримали зменшення (р < 0,05 ) кількості незадовільних результатів з 38,09 % до ФТ до повної відсутності незадовільних результатів пфсля проведення ФТі згідно шкали Lysholm J., у пацієнтів основної групи. Отже, розроблений алгоритм застосування засобів фізичної терапії враховує індивідуальний підхід до кожного пацієнта, передбачає раннє застосування засобів та методів фізичної терапії для швидшого відновлення функцій.