Оцінка ефективності програми фізичної реабілітації дітей із наслідками дисплазії кульшових суглобів

Abstract

Дисплазія кульшових суглобів за несвоєчасного виявлення та лікування в ранньому дитячому віці прогресує і призводить до негативних наслідків, які починають проявлятися у дітей дошкільного віку. Мета. Оцінити ефективність застосування засобів фізичної реабілітації у дітей із наслідками дисплазії кульшових суглобів. Методи. У дослідженні взяли участь 68 дітей дошкільного віку з односторонньою дисплазією кульшових суглобів за анамнезом (виявлено за результатами аналізу медичних карт), середній вік обстежених 5,6 ± 0,5 року. Для проведення досліджень сформовано дві групи: основну (ОГ; n = 35) – діти, які займалися за розробленою нами програмою реабілітації, та контрольну (КГ; n = 33) – діти, які займалися за програмою дитячого навчального закладу. Тривалість дослідження – 2014–2019 рр. Результати. Після проведення програми фізіотерапевтичних втручань виявлено, що тонус м’язів-аддукторів наблизився до значень інтактної кінцівки, що пов’язано з покращенням тонусу м’язів антагоністів (м’язівабдукторів стегна (m. gluteus medius, m. gluteus minimus, m. tensor fasciae latae), та виправленням патологічної привідної контрактури у кульшовому суглобі (в ОГ інтактна – 72,3 ± 3,2 та уражена – 70,2 ± 3,4 (–х ± S); в КГ – інтактна – 69,4 ± 3,5 уражена –76,3 ± 3,7, (р > 0,05). За результатами обстеження виявлено покращення параметрів відеомоніторингу постави, а саме: в ОГ кількість дітей з порушеннями у сагітальній площині зменшилось на 11 осіб; порушення постави у сагітальній площині зберіглися у 12 (34,2 %) дітей групи. В КГ також виявлено позитивну динаміку, але лише у п’яти дітей покращився профіль постави у сагітальній площині, у решти 17 (51,5 %) дітей порушення постави у сагітальній площини зберіглися рівні первинних значень. Висновки. Використання комплексної авторської програми фізичної реабілітації, спрямованої на усунення та зменшення проявів наслідків дисплазії кульшових суглобів, покращення та корекцію функціональних можливостей опорно-рухового апарату, у яких відбулися патологічні зміни, зміцнення суглобово-зв’язкового апарату, дозволяє більш ефективно усунути прояви наслідків ДКС порівняно зі стандартними програмами реабілітації.