Гендер і посттравматичний стресовий розлад: науковий погляд на відмінності й засоби подолання військовослужбовцями та ветеранами війни з використанням засобів рухової активності й кіберспорту

Abstract

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) є одним із найбільш складних психічних станів, що можуть розвиватися внаслідок екстремальних або травматичних подій, особливо під час бойових дій. У сучасних умовах зростає актуальність дослідження гендерної специфіки перебігу та профілактики ПТСР, накопичені наукові дані свідчать про суттєві відмінності між чоловіками та жінками в реагуванні на стрес, пошуку соціальної підтримки та використанні рухової активності або кіберспорту як потенційних реабілітаційних засобів. Мета статті – виявити гендерні відмінності в прояві й перебігу ПТСР серед військових і ветеранів війни, оцінити ефективність оздоровчо-рекреаційної рухової активності й засобів кіберспорту як методів профілактики та подолання цього розладу. Методи. У дослідженні використано аналіз спеціальної наукової літератури, анкетування військовослужбовців обох статей (n=4409) із застосуванням Міссісіпської шкали посттравматичних реакцій (військовий варіант) (αКронбаха = 0,892); методи статистичного аналізу (перевірка нормальності розподілу, описова статистика, ранговий дисперсійний аналіз Краскела-Уолліса, кореляційний аналіз за Спірменом), порівняльний аналіз впливу різних форм рухової активності й кіберспорту на динаміку симптомів ПТСР у жінок і чоловіків. Результати. Серед опитаних 4409 військовослужбовців (із яких 10,1% – жінки та 89,9% – чоловіки) загальний рівень ПТСР коливався в межах 20–26%. При цьому частка жінок, у яких діагностовано високий рівень ПТСР, виявилася дещо вищою (23,5–25,9%), ніж у чоловіків (близько 20%). У чоловіків частіше відзначалося пізнє звернення по психологічну допомогу: 10–12 місяців після появи виражених симптомів у жінок – 4–6 місяців. Порівняльний аналіз копінг-стратегій засвідчив, що жінки вдаються переважно до емоційно та соціально орієнтованих методів, а чоловіки виявляють тенденцію до уникнення проблеми й підвищеного ризику деструктивної поведінки. Дослідження впливу рухової активності виявило зниження середнього показника за шкалами ПТСР на 25–30% у групі військових, які регулярно займалися фізичними вправами протягом 3 місяців. Жінки краще реагували на помірні навантаження вправ, чоловіки на 65% зменшили прояви агресії та тривоги за умови більш інтенсивних силових тренувань. При застосуванні засобів кіберспорту понад 50% жінок і чоловіків відзначили покращення міжособистісних стосунків і підвищення відчуття соціальної підтримки. Висновок. Установлено, що гендерна специфіка суттєво впливає на особливості перебігу та прояву ПТСР, зокрема на швидкість звернення по допомогу й вибір копінг-стратегій. Жінки виявляються більш схильними до емоційно орієнтованих способів подолання, тоді як чоловіки частіше вдаються до уникнення або деструктивних форм компенсації. Оздоровчо-рекреаційна рухова активність, адаптована під різні рівні інтенсивності, сприяє зменшенню симптомів ПТСР в обох статей, проте ефекти залежать від виду вправ. Кіберспорт може бути додатковим інструментом для соціальної підтримки й когнітивного розвантаження, однак потребує чіткого регулювання ігрового часу й подолання гендерних стереотипів