Вплив засобів кінезіотерапії на функціональний стан нижньої кінцівки при тунельному синдромі малогомiлкового нерва

Abstract

Відновлення функціонального стану нижньої кінцівки при тунельному синдромі малогомілкового нерва є актуальною проблемою сьогодення. У статті зазначається, що тунельні синдроми нервів нижньої кінцівки є ще маловивченими, наукових розробок щодо впливу різних засобів реабілітаційних засобів на функціональний стан нижньої кінцівки при тунельному синдромі малогомілкового нерва недостатньо. Мета дослідження – визначати вплив засобів кінезіотерапії на функціональний стан нижньої кінцівки при тунельному синдромі малогомiлкового нерва. Матеріали та методи дослідження. Аналіз та узагальнення даних сучасної науково-методичної літератури вітчизняних та зарубіжних авторів, інформаційних ресурсів мережі Інтернет, що дало змогу провести глибокий аналіз та систематизацію, охарактеризувати основні засоби кінезіотерапії при тунельному синдромі малогомiлкового нерва та визначити їх вплив на функціонування нижньої кінцівки у період відновлення. Результати. Оскільки при даному захворюванні розвивається парез стопи, то у пацієнтів значно погіршується функція опори, ходьби, знижується працездатність та якість життя, може розвиватися атрофія м’язів та контрактури суглобів стопи. У статті охарактеризовано основні засоби кінезіотерапії, які надають позитивний вплив і сприяють відновленню як рухової функції шкодженого малогомілкового нерва, так і нижньої кінцівки в цілому. Зазначається, що реабілітаційні заходи, що проводяться пацієнтам при тунельному синдромі малогомiлкового нерва, визначаються: стадією захворювання; виразністю клінічних проявів; переважаючими патогенетичними факторами; локалізацією тунельного синдрому; періодом реабілітації. Підкреслюється, що одним з найважливіших та ефективних методів реабілітації є кінезіотерапія. Фізичні та терапевтичні вправи сприяють не тільки запобіганню формуванню контрактур в суглобах нижньої кінцівки, запобігають атрофії м'язів, до яких не приходить стимуляція від нерва, але й дозволяють нормалізувати ходьбу, компенсувати знижену або втрачену функцію за рахунок інших м'язів. Звертається увага, що звисаючу стопу обов’язково фіксують спеціальним ортезом або еластичною тягою до звичайного взуття. Перш ніж вчити хворого ходити, треба навчити його правильно стояти, спираючись на хвору ногу і використовуючи додаткову точку опори (спинку стільця, милиці, ціпок); потім навчити ходьби на місці, ходьби з двома милицями або ціпками, лише з одним ціпком і тільки потім – без опори. Крім того, на початку курсу реабілітації рекомендують позиціонування нижньої кінцівки, постізометричну релаксацію. Вказується, що важливо призначати засоби кінезіотерапії протягом тривалого часу, регулярно і послідовно відповідно до періодів реабілітації, що значно підвищує ефективність відновлення. Наголошується, що одним із засобів кінезіотерапії при парезі нижньої кінцівки є виконання фізичних вправ у воді (гідрокінезотерапія). Вправи рекомендується виконувати у ванні або басейні у вихідному положенні сидячи, стоячи й у ходьбі. Вправи для пальців і гомілковостопного суглоба проводять у вихідному положенні в опорі на п’яту і на всю стопу. Крім того, для відновлення функції руху та шкірної чутливості фахівці призначають процедури апаратної фізіотерапії: магнітотерапія та електрофорез; ультразвук та електростимуляцію, рефлексотерапію, екстракорпоральну ударно-хвильову терапію. Висновки. Аналіз літературних джерел свідчить, що актуальність тунельного синдрому малогомілкового нерва є безперечною. Провідним методом відновлення рухової функції нижньої кінцівки при тунельному синдромі малогомілкового нерва є кінезіотерапія. За різними даними, до програм кінезіотерапії рекомендують включати різні комплекси терапевтичних та фізичних вправ, масаж, ортези, вправи на тренажерах для нижніх кінцівок, гідрокінезотерапію, методи апаратної фізіотерапії та ін. Позитивний вплив зазначених реабілітаційних факторів підтверджується дослідженнями як українських, так і зарубіжних авторів.