Дисбіоз кишки як фактор розвитку метаболічного синдрому та інсулінорезистентності

Abstract

Метаболічний синдром є соціально-значущим захворюванням, терапія якого досі залишається недостатньо ефективною. Метаболічний синдром являє собою комплекс взаємопов`язаних кардіометаболічних факторів ризику, які включають ожиріння, дисліпідемію, гіпертонію та резистентність до інсуліну. Центральне ожиріння і резистентність до інсуліну визнані в якості тригерних факторів маніфестації метаболічного синдрому, в результаті прогресування якого порушується вуглеводний, пуриновий та ліпідний обмін. При інсулінорезистентності біологічна відповідь на екзогенний та ендогенний інсулін патологічно змінена. На молекулярному рівні численні дефекти передачі сигналів інсуліну впливають на резистентність до інсуліну, зменшують кількість рецепторів інсуліну, активність кіназ рецепторів, фосфорилювання внутрішньоклітинних субстратів, впливають на транслокацію і активацію транспортера глюкози. Новітні дані вказують на те, що якісна зміна співвідношення нормального видового складу бактерій кишки (дисбіоз) викликає метаболічні захворювання, і, таким чином, служить мішенню для боротьби з хворобами обміну речовин. Біорізноманіття та загальний склад мікробіому грають вирішальну роль в підтримці нормального гомеостазу в організмі людини. Патологічні стани, якими характеризується метаболічний синдром, супроводжуються змінами в мікробній композиції кишки, порушенням функціонування імунної та нейро-гуморальних систем організму людини. Описані в огляді дані про патофізіологічний вплив мікробіому кишки на розвиток метаболічного синдрому та інсулінорезистентності підтверджені результатами багатьох досліджень, які свідчать про участь мікробіому через модуляцію компонентів сигнального шляху інсуліну, регуляцію кишкових метаболітів, продукування коротколанцюгових жирних кислот, які впливають на зниження рівнів глюкози в крові та покращення чутливості до інсуліну, підвищення окисного метаболізму в білій жировій тканині, печінці і скелетних м`язах та регулювання активності N-оксид триметиламіну, який безпосередньо пов`язаний з розвитком інсулінорезистентності, як тригерного фактору маніфестації метаболічного синдрому. Описана важлива роль трансплантації кишкового мікробіому, який має вагомий вплив на пригнічення хронічного запалення в кишці з активацією сигнального каскаду інсуліну, що дозволяє зробити висновок про безпосередню участь та вплив різноманітності кишкового мікробіоценозу на патофізіологію розвитку метаболічного синдрому та резистентності до інсуліну. Мікроорганізми мікробіому кишки, завдяки модуляції каскадних ферментативних реакцій, патофізіологічно впливають на прогресування та/або тяжкість перебігу ускладнень метаболічного синдрому, що служить предметом наукового інтересу на сьогоднішній день.