Вплив дихальних вправ на тривогу та депресію кардіохірургічних пацієнтів у рамках стаціонарної програми фізичної терапії

Abstract

Мета: оцінити вплив вправ з глибоким диханням на рівень тривоги та депресії серед кардіохірургічних пацієнтів. Матеріали і методи. У дослідженні взяли участь 75 пацієнтів, котрим виконувалось кардіохірургічне втручання. Пацієнтів було випадковим чином розділено (у співвідношенні 1:1, метод конвертів) на контрольну групу (КГ, n=38) та тренувальну групу (ТГ, n=37). Перед операцією пацієнти отримували коротку консультацію фізичного терапевта щодо цілей та змісту фізичної терапії, алгоритму активізації після операції. Післяопераційний протокол передбачав ранню мобілізацію пацієнта та заняття з фізичним терапевтом. За необхідності (стан пацієнта, необхідність мотивації) кількість та/чи тривалість занять могла збільшуватися за рішенням фізичного терапевта. Для пацієнтів КГ респіраторна фізична терапія обмежувалася кашлем. Пацієнти ТГ додатково виконували дихальні вправи з глибоким диханням. Для оцінки рівня тривоги та депресії застосовувалася Госпітальна шкала тривоги та депресії. Результати дослідження. Відмінностей у антропометричних показниках, функціональному класі NYHA, часових показниках операції не встановлено. Відповідно до результатів першого анкетування, рівні тривоги та депресії не відрізнялися у КГ і ТГ: ±S для тривоги становили відповідно 7,68±3,89 бала і 6,48±3,25 бала (р=0,153), а для депресії 5,66±4,11 і 5,89±3,31 (р=0,787). Аналогічний висновок отримано й при порівнянні результатів груп заключного анкетування: тривога - 4(1; 7,25) бала проти 5(3; 8) балів (р=0,263); депресія - 4,74±3,25 бала проти 5,54±3,61 бала (р=0,314). Висновки. Позитивного ефекту від включення вправ з глибоким диханням до післяопераційної програми фізичної терапії на динаміку показників тривоги та депресії не встановлено.