Роль цифрових технологій у модернізації історичної освіти в Україні

Abstract

Масштабна цифровізація освіти в Україні пришвидшилася через пандемію COVID-19 та повномасштабне вторгнення 2022 року. Це зумовило потребу в технологічному оновленні освітнього процесу. Цифрові технології змінюють не лише технічний аспект навчання, а й сам зміст, методи та логіку викладання історії. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування функцій цифрових технологій у модернізації історичної освіти в Україні. Це передбачає аналіз конкретних інструментів і практик їхнього застосування, виявлення педагогічних переваг та обмежень, а також розроблення концептуальних засад технологічно орієнтованого навчання з урахуванням специфіки дисципліни. Для досягнення мети було застосовано міждисциплінарний підхід, який охоплює порівняльно-педагогічний аналіз освітніх моделей та систематизацію фахових наукових джерел. У дослідженні здійснено структурний і функціональний аналіз впливу цифрових інструментів на досягнення педагогічних цілей у вивченні історії. Встановлено, що інноваційні засоби, зокрема платформи для дистанційного навчання, системи інтерактивних карт, цифровізовані архівні бази даних та елементи гейміфікації, значно розширюють доступ здобувачів освіти до першоджерел, підвищують зацікавленість у навчанні та розвивають критичне мислення. Водночас виявлено, що впровадження цифрових інструментів без належного методичного супроводу може призвести до спрощення складних історичних наративів та зниження здатності здобувачів до самостійного критичного мислення. Виклики, зумовлені російською агресією, прискорили цифровізацію культурної спадщини та стимулювали появу нових освітніх ресурсів: цифрових архівів свідчень і AR-реконструкцій пошкоджених пам’яток, які забезпечують безпосередній доступ до живої історії. Цифрова модернізація історичної освіти в Україні є системним процесом, що потребує науково обґрунтованого планування, збалансованості між новим інструментарієм і традиційними методами роботи з джерелами, хронологією та аргументацією