Особистісна мотивація як гарантія успіху в навчанні: піки та падіння авторитету педагога

Abstract

Попри наявність великої кількості теоретичних досліджень, присвяче-них мотивації у освіті, на практиці мотивація до навчання, так само, як і мотивація до викладання залишаються незадовільними. Автори статті звертають увагу на основні причини такого стану справ, який характери-зує не лише українську освіту, але є проблемою і за кордоном: адже нині ле-гітимація усієї сфери освіти, і передусім постаті педагога, здійснюється не як академічна легітимація, але на економічних, політичних, правових, куль-турних, релігійних тощо підставах. Автори наголошують, що справжнім педагогом може бути той, хто здатен на майстерне володіння знанням, що включає в себе уміння знаходити знання, здійснювати його експертизу, сприяти пошуку нових знань. У статті продемонстровано вади тоталітар-ної педагогіки, але також акцентовано на слабкі сторони демократичної освіти. Розглянуто основні теорії мотивації у освіті, які досліджують су-часні теоретики освіти: практично усі вони звертають увагу на вторинну легітимацію освіти і штучно намагаються надати їм пріоритетну роль, тоді як легітимація ролі педагога як провідника у світ знання залишається у цих теоріях недооціненою. Продемонстровано, що особистісна мотивація студента є надзвичайно важливою, однак вона не може бути самодостат-ньою і достатньою для освітнього успіху: мотивація студента має бути корельованою і узгодженою з мотивацією педагога, який спрямовує студен-та до знань. Особливо важливо не лише зберегти, але й посилити мотивацію студентів до навчання в умовах наростання демотивації до навчання, пов’язаної зі зростаючими можливостями ШІ до розв’язання навчальних за-вдань. Студент або несумлінно перекладає виконання власних навчальних завдань на ШІ, або взагалі не бачить сенсу у навчанні, адже виглядає так, ніби ШІ здатен чимдалі, тим більше замінити людину як фахівця.