Фізична терапія військовослужбовців після довгої транстібіальної ампутації

Abstract

1. Триваючий військовий конфлікт на території України підсилює актуальність питання лікування пацієнтів із мінно-вибуховими пораненнями, отриманими внаслідок мінометних обстрілів, атак реактивною артилерією чи підривів на мінних розтяжках. Значна частка поранених має тяжкі ушкодження верхніх та нижніх кінцівок, які безпосередньо (через поранення магістральних судин, мінно-вибухове відчленування чи вибухове руйнування кінцівки) або опосередковано через ускладнення призводять до ампутацій сегментів кінцівок. 2. Аналіз науково-методичної літератури свідчить про те, що після травматичного ураження особи потребують реабілітаційної оцінки та втручань, які будуть спрямовані допомогти якнайшвидшому відновленню оптимального функціонування та незалежності, з урахуванням станів, що вже існували до моменту травми. Ці настанови орієнтовані на людей з комплексними потребами в реабілітації після різноманітних травм. Враховуючи введення військового стану в Україні з лютого місяця 2022 року, активні воєнні дії на території держави та постійні обстріли території країни, медична система України буде безперервно зустрічатися із наслідками війни у цивільного та військового населення країни. 3. На підставі аналізу науково-методичної літератури з реабілітації військових з урахуванням рівня ампутації нижніх кінцівок, з різними рівнями рухової активності, стану обмінних процесів, наявності ускладнень і супутніх захворювань нами запропонована програма фізичної терапії з урахуванням класифікації рухових можливостей військових. Розроблена програма фізичної терапії після ампутації нижньої кінцівки у військових включала: кінезіотерапію (терапевтичні вправи), фізіотерапевтичні процедури, масаж, кінезіотейпування. 4. Експериментальна перевірка програми фізичної терапії після ампутації нижніх кінцівок у військових на етапі протезування дала змогу встановити загальний більш виражений позитивний вплив розробленої програми фізичної Проведення програми фізичної терапії сприяло суттєвому покращенню біоелектричної активності m. biceps femoris на ураженій кінцівці, що проявлялося значним збільшенням середньої амплітуди у основній групі (ОГ) — з 29 ± 8 мА до 90 ± 6 мА. У контрольній групі (КГ) також відзначалася позитивна динаміка, проте менш виражена: середня амплітуда зросла з 20 ± 5 мА до 63 ± 9 мА. Загальний аналіз змін біоелектричної активності m. rectus femoris та m. biceps femoris до і після фізіотерапевтичного втручання підтвердив позитивний вплив програми фізичної терапії на відновлення функціонального стану м'язів. Таким чином, порівняння між основною та контрольною групами продемонструвало вищу ефективність фізичної терапії в основній групі, що свідчить про доцільність інтенсивніших реабілітаційних втручань.