Abstract:
Відображено історію розвитку фахової освіти в Імператорському Харківському університеті в першій половині ХІХ ст. Методологічну основу публікації склали історичний та діалектичний методи дослідження. З’ясовано, що Харківський університет розпочав роботу як вищий навчальний заклад, який
мав надавати освіту майбутнім держслужбовцям. Тому, в перше десятиліття функціонування
закладу основна увага зверталась не на фахову підготовку майбутніх спеціалістів, а на організаційні та господарські питання.
Встановлено, що на початку ХІХ ст. професорсько-викладацький склад на 70 % складався з іноземців, проте ситуація почала змінюватися в 20–30-х рр. ХІХ ст. завдяки підготовці молодих педагогів і науковців самим вишем. Навчальний процес зводився до прослуховування лекцій та складання іспитів. Практичні заняття в університеті запроваджено лише з другої половини
ХІХ ст. Аналіз спогадів викладачів та студентів Харківського університету показав, що значна частина професорів не належним чином виконувала свої обов’язки. Студенти також не були зацікавлені в серйозній науковій роботі, про що свідчить мізерна кількість студентських наукових робіт, опублікована в першій половині ХІХ ст.
Доведено, що незважаючи на поліцейські порядки, встановлені в університеті в часи царювання Миколи І, в 30–50-х рр., сформувалась плеяда талановитих учених, які возвеличили українську науку.
Окрім того, в Харківському університеті починають створюватися перші студентські наукові гуртки, а сам заклад перетвориться на один із центрів українського національного відродження.
