Нейрофізіологічні особливості спортсменів з синдромом хронічної втоми

Abstract

В умовах тривалих інтенсивних тренувальних і змагальних навантажень у спортсмена може сформуватись синдром хронічної втоми. Згідно сучасним даним спортсмени високої кваліфікації становлять особливу групу ризику, у яких може розвиватись синдром хронічної втоми. Його формуванню можуть передувати ранні зміни функціонального, психофізіологічного й психічного статусу спортсмена. Виявлення цих ранніх змін у молодих спортсменів може сприяти виділенню групи ризику, а також розробці методів профілактики синдрому хронічної втоми на основі корекції тренувальних навантажень. Також, одним із актуальних і досить проблемним питанням спортивного тренування є керування фізіологічними процесами організму спортсмена. Дослідження особливостей нейродинамічних властивостей і механізмів вегетативної регуляції дає додаткову інформацію про загальний функціональний стан і психофізіологічниї статус спортсменів. Внаслідок обробки анкетних даних виявлено, що в цілому по групі із 96 обстежених спортсмена у 69 (72 %) були відсутні ознаки стомлення, у 27 (28 %) - спостерігаються ознаки хронічної втоми. Спортсмени з ознаками хронічної склали експериментальну групу. Контрольна група була сформована також з 27 спортсменів без ознак втоми, подібних за віковими і антропометричними даними та статевим розподілом (чоловіки та жінки). На виявлення відносної великої у відсотковому відношенні кількості молодих спортсменів із ознаками втоми слід звернути увагу тренерів та медичного персоналу. Можливо, що для даних спортсменів є необхідність коригування побудови та характеру тренувальних занять, використання методів та засобів відновлення спортивної працездатності. Важливо також використовувати засоби, спрямовані на підвищення неспецифічної резистентності організму на всіх етапах тренувального та змагального процесів Відновлювальні засоби необхідно включати до загального плану підготовки спортсмена в тісному зв'язку із загальною організацією тренувального режиму.