Сучасні підходи до побудови програми фізичної реабілітації осіб з наслідками гострих порушень мозкового кровообігу у пізньому відновному періоді

Abstract

Узагальнено сучасні відомості про поширення захворюваності на гострі порушення мозкового кровообігу у світі та в Україні. Відмічено, що в основі інвалідизації при інсульті знаходяться рухові (порушення ходьби і рівноваги) та когнітивні порушення. Підкреслено, що використання сучасних методів втручань під час нейрореабілітації може суттєво вплинути на соціальні та функціональні перспективи таких хворих, завдяки яким можна повернути пацієнта до активної соціально-побутової діяльності, створити умови для його активної участі у житті суспільства і покращення якості життя як самого хворого, так і його близьких. За результатами аналізу літературних джерел з’ясовано, що використання методологічних підходів Міжнародної класифікації функціонування – це шлях для покращення функціональної незалежності, зменшення обмеження життєдіяльності, максимальної реалізації активності та участі пацієнта. Мета. Науково обґрунтувати та розробити програму фізичної реабілітації осіб з гострим порушенням мозкового кровообігу у пізньому відновному періоді. Методи. Аналіз наукової літератури, синтез, узагальнення, педагогічне спостереження. Результати. Стратегія вирішення проблеми полягає у зменшенні обмежень життєдіяльності, збільшенні опанування новими навичками та здібностями, що максималізують активність пацієнта, змінах зовнішнього середовища з метою мінімізації соціальних обмежень. Визначено, що для проведення реабілітаційних втручань та прогнозування наслідків важливим є вибір критеріїв оцінки ступеня вираженості неврологічного дефіциту, що забезпечується використанням бальних оцінних шкал, які застосовують для проведення діагностики та визначення обмежень життєдіяльності. Доведено, що умовами ефективної реабілітації пацієнтів, які перенесли інсульт, у пізньому відновному періоді, є адекватне визначення короткострокових та довгострокових цілей реабілітації, виявлення його проблем та потреб, стандартизована оцінка динаміки стану і ступеня функціонального відновлення з використанням шкал, тестів і опитувальників, залучення в реабілітаційний процес самого пацієнта та його близьких, ставлення до пацієнта як до особистості.