Теософія спорту: «правильна аскеза» в концепті самозбереження людини

Abstract

Теософія є складовою історіософії як пошуку гуманістичного смислу спорту і фізичного виховання в загальній культурологічній традиції. В статті здійснюється спроба конспективно показати співвідношення спорту, релігії та церкви у контексті активізації фізкультурноспортивного світогляду людей у ставленні до власної рухової активності. У дослідженні йдеться про шляхи пошуку інтегративного знання про людину, де «теософія спорту» розглядає спорт і фізичне виховання вже не у вигляді екзальтованої субкультури, а як цілісну сферу суспільної життєдіяльності, в якій поєднуються теоретичні та емпіричні, наукові постулати та звичаєві навички і вміння, виважені прогнозування та вірування, містика та дійсність, культура та дикунство. Автор приходить до висновку, що теософський концепт поєднання, гармонізації людини у стосунках із Всесвітом явно чи імпліцитно притаманний усім і будь-яким за змістом історичним світоглядам та індивідуальній свідомості у її доцільній спрямованості повсякденної життєдіяльності. Ідея спасіння пронизує філософську програму самовдосконалення людини і її «прикладну» частину: емпіричну дисципліну духу, або – аскезу.