Соціальне забезпечення працівників сфери спорту, призваних на військову службу під час мобілізації в Україні

Abstract

Стаття присвячена комплексному аналізу правового регулювання соціального забезпечення працівників сфери фізичної культури і спорту, які були призвані на військову службу під час мобілізації в Україні. Особливу увагу автори приділяють специфіці застосування цих гарантій до працівників спортивної галузі – тренерів, викладачів, інструкторів, працівників спортивних федерацій, дитячо-юнацьких спортивних шкіл та інших фахівців, чиї професійні функції мають суспільно значущий характер. У дослідженні проаналізовано конституційні засади захисту прав працівників, закріплені у статтях 43 і 46 Конституції України, які гарантують право на працю та соціальний захист. Розглянуто положення Кодексу законів про працю України, зокрема статті 119, яка передбачає збереження робочого місця і посади за мобілізованими працівниками на період служби, але не зобов’язує роботодавця виплачувати середній заробіток, перекладаючи функцію матеріального забезпечення на державу. Значну увагу приділено аналізу спеціальних законів – «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також «Про фізичну культуру і спорт». Останній, попри те, що регулює організаційно правові засади функціонування галузі, не містить норм, які б надавали додаткові соціальні гарантії працівникам під час воєнного стану, що створює нормативну прогалину. Автори звертають увагу на низку практичних проблем, що виникають під час реалізації законодавчих положень. Серед них – різне трактування поняття «місце роботи» щодо працівників з неповною зайнятістю або фрілансерів, відсутність спеціальних механізмів підтримки для працівників приватних спортивних клубів та федерацій, а також труднощі з обчисленням середнього заробітку у сезонних видах спорту. У статті сформульовано пропозиції щодо вдосконалення законодавства: уточнення терміну «працівник у сфері спорту» як окремої правової категорії, створення державного компенсаційного фонду для підтримки роботодавців, які зберігають мобілізований персонал, розширення соціальних гарантій для членів сімей мобілізованих працівників, а також розроблення типових колективних договорів з окремим розділом про дії сторін у разі мобілізації. Зроблено висновок, що своєчасне оновлення законодавчої бази та розроблення спеціальних механізмів соціальної підтримки сприятиме як захисту прав працівників, так і стабільності функціонування спортивної системи під час війни та в період післявоєнного відновлення.