Анатомічні передумови розвитку нестабільності наколінка та методи їхнього визначення

Abstract

Нестабільність наколінка, зазвичай, виникає без прямої травми в анамнезі та є причиною болю, частіше у молодих жінок. Патологія наколінково-стегнового суглоба (НКС) залишається поширеною та невирішеною проблемою, пов’язаною з особливостями анатомії та біомеханіки колінного суглоба. Анатомічні варіанти НКС мають велике значення в розвитку артрозу, впливають на виникнення ускладнень після хірургічного лікування. На етапі передопераційного планування важливо чітко встановити співвідношення кісток НКС і варіанти їхньої форми, що дають змогу зробити методики КТ- і МРТ-діагностики. Мета. Проаналізувати наукову літературу щодо методів визначення форми, співвідношення кісток і дисплазії НКС і виявити оптимальні методики для передопераційного планування. Результати. Розглянуто анатомію НКС і сучасні підходи до визначення варіантів форми наколінка, дисплазії міжвиросткової вирізки стегнової кістки (МВСК), а також ротаційні взаємовідношення наколінка та стегнової кістки, МВСК і горбистості великогомілкової кістки. Для діагностики зазначених особливостей все більше використовують КТ і МРТ, які дають розширені дані для візуалізації. Досить зручними та важливими в клінічній практиці є показники кута МВСК, Laurin, нахил наколінка, тип дисплазії МВСК, співвідношення МВСК і горбистості великогомілкової кістки. Висновки. Діагностичні методи, такі як МРТ або КТ, розширюють можливості виявлення відхилень у НКС. Критичними для вибору тактики лікування нестабільності наколінка вважаємо такі ознаки: тип дисплазії МВСК за Н. Dejour, відстань TT-TG або TT-PCL, форму наколінка за G. Wiberg. Описані класифікації дисплазії блока стегнової кістки, форми наколінка, методики оцінювання його латеропозиції, співвідношення кісток НКС важливі для розуміння патогенезу нестабільності наколінка, визначення показань до хірургічного її лікування та попередження розвитку артрозу НКС.