Фізіологічна характеристика панкреатичного гормону аміліну як ендогенного регуляторного чинника

Abstract

Актуальним питанням сучасної фізіології органів травлення та обміну речовин є питання вивчення глибинних механізмів гуморальної регуляції функцій шлунково-кишкового тракту. Не дивлячись на той факт, що особливості синтезу та механізми дії основних гормональних факторів гастроентеропанкреатичної ендокринної системи вивчені досить добре, в означеній проблематиці ще досі наявні певні лакуни. Однією з таких білих плям ще донедавна було питання особливостей синтезу, секреції, механізму дії і деградації одного з панкреатичних гормонів – аміліну. Наявні в науковій літературі відомості про означений гормон іноді не розкриті повністю або суперечливі. Наш огляд присвячений особливостям синтезу, секреції, а також механізмам фізіологічної дії означеного поліпептидного гормонального чинника, який характеризується низкою аутокринних і паракринних впливів, а також системною дією. На підставі проаналізованих нами сучасних наукових джерел можна зробити висновок, що пептидний гормон амілін є нормальним фізіологічним продуктом секреторної діяльності β-клітин острівців Лангерганса підшлункової залози, який разом з інсуліном і глюкагоном приймає участь у регуляції гомеостазу глюкози. Крім того, амілін є одним з ендогенних регуляторів підтримки гомеостазу слизової оболонки шлунка за рахунок зниження секреторної активності парієтальних і головних клітин. Таким чином, під впливом аміліну зменшується секреція кислоти і пепсину в шлунку, але зростає секреція бікарбонатів. Відповідно, співвідношення між факторами агресії та системою захисту зсувається в бік захисних механізмів, що сприяє зменшенню ризику і ступеня пошкоджень. Окрім вищевказаного, впливи аміліну характеризуються низкою системних ефектів, до яких належать вазоактивна дія, зниження концентрації кальцію в крові, участь у регуляції харчової поведінки, артеріального тиску тощо.