Розвиток музичних форм у хореографічному мистецтві другої половини ХХ століття

Abstract

Стаття присвячена питанням формоутворення у музично-хореографічних виставах другої половини ХХ століття. Проаналізовано співпрацю Джона Кейджа та Мерса Каннінгема в мистецтві танцю. Автор розкриває основні типи музичних форм (мобільна форма та модульна форма) та методи взаємодії, які характеризувалися для танців постмодерну. Також висвітлена роль імпровізації в хореографічному мистецтві. Показано, що існують специфічні методи створення / написання музичної композиції та принципи формування в постмодерністському танці. Найбільш важливими серед них є творчий принцип індетермінізму і метод випадкової дії, які стали основою музичнохореографічних вистав і творів чистої інструментальної музики другої половини ХХ століття. Основною характеристикою танцювальних вистав є свобода формування форм. Композитори, які працювали в постмодерністському танці, використовують алеаторні форми для пошуку нових структурних рішень органічного поєднання з вільними хореографічними композиціями з академічним кліше. Композитори та хореографи вважають, що головним художнім завданням є перехід мистецької роботи з об’єкта в процес.