Соціокультурні ментальні наративи та моральна відповідальність народу

Abstract

Загальноприйнятною є точка зору, що значна частина українського народу цілком усвідомлювала наближення війни, готувалася до неї морально і екзистенційно, розуміла, що протистояння між Україною і Росією наростало давно. Але того, що російське суспільство відкриє своє абсолютно звіряче нутро, відкрито і відверто, не стидаючись власної тваринної сутності, продемонструє геноцид, відверте прагнення до знищення українців, не чекав ніхто. Питання про ментальність народу, його соціальну характеристику, якісні відмінності від інших народів, його «колективне несвідоме» (К. Юнг) є вочевидь дуже гострим на сучасному етапі. Говорити, що у політичних злочинах винні лише політики, або один лідер, у якого багатомільйонні спільноти «опиняються в заручниках», вочевидь у ХХІ столітті є недоречним. Зрозуміло, мова йде не про юридичну відповідальність, – нею мають опікуватися правники, – а про відповідальність моральну, про совість народу, яка є таким самим елементом колективного свідомого та несвідомого, як національна вербальна культура, традиції, звичаї, норми і правила. Ця відповідальність є такою ж прямою приналежністю народу, якою є його культура, якою народи люблять пишатися, і кожен пересічний член національної спільноти, і кожен маргінал цілком може привласнити геніїв свого народу і гордо промовляти: «Я вихований на великій культурі». Але причетність до «великої культури» чомусь у масової спільноти не тягне за собою моральної відповідальності, потреби бути самому достойним такої культури, тримати високо планку честі і гідності.