Фізична терапія при Push-синдромі у осіб після гострого порушення мозкового кровообігу

Abstract

1. Push-синдром є складним нейроповедінковим порушенням, що спостерігається приблизно у 15–35% осіб, що перенесли інсульт. Push-синдром полягає в порушенні домінуючої пози пацієнта в положенні сидячи (пацієнт, відштовхуючись рукою, активно відхиляється в уражений бік) і в труднощах, що виникають при спробах перевести пацієнта в положення «стоячи» (неможливість перенести вагу тіла на здорову ногу). На думку ряду авторів, даний синдром значною мірою зменшує реабілітаційний потенціал і погіршує реабілітаційний прогноз пацієнтів, що перенесли інсульт. 2. Результати клінічних спостережень та аналіз літературних джерел свідчать, що пацієнти із синдромом відштовхування (Push-синдромом) потребують більш тривалого періоду для відновлення функціональних можливостей порівняно з особами, які перенесли інсульт без цього ускладнення. Не дивлячись на актуальність проблеми, кількість наукових публікацій, присвячених застосуванню фізичної терапії при Push-синдромі, залишається обмеженою, а представлені результати - неоднозначними. У більшості робіт акцентується ефективність фізичної терапії, заснованої на візуальному, тактильному та пропріоцептивному зворотному зв’язку, як одного з ключових напрямів втручання. Водночас відсутність єдиних стандартизованих протоколів і недостатня доказова база ускладнюють практичну реалізацію терапевтичних підходів в роботі фізичних терапевтів. 3. На основі аналізу наукових джерел було розроблено алгоритм фізичної терапії для пацієнтів із Push-синдромом, з урахуванням принципів доказовості та моделі МКФ. Відповідно до цього алгоритму була розроблена індивідуальна програма фізичної терапії для стаціонарного етапу реабілітації. Програма враховувала функціональні потреби пацієнтів для досягнення цілей відновлення. 4. Оцінка ефективності запропонованого алгоритму фізичної терапії проводилась на основі серії клінічних випадків за участю 5 пацієнтів із Push- синдромом. Обстеження здійснювалось до початку втручання та повторно - на момент виписки зі клінічного закладу. Результати показали позитивну динаміку: зменшились прояви Push-синдрому за шкалою контраверсивного відштовхування, покращилась мобільність пацієнтів за шкалою FIM, а також зросла здатність утримувати рівновагу в положенні сидячи, що підтверджувало досягнення основних цілей фізтерапевтичного втручання.