результатів
Знайти
Фонди
Виберіть фонд, щоб переглянути його зібрання.
Нові надходження
listelement.badge.dso-typeДокумент, Підвищення рівня здоров'я і вдосконалення фізичного розвитку школярів 11–14 років засобами тхеквондо(НУФВСУ, 2024) Соловей В. О.Тхеквондо – це вид рухової активності, який набирає популярності в усьому світі з моменту його прийняття як офіційного олімпійського виду спорту в 2000 році. На цей час тхеквондо займається понад 80 мільйонів людей з 209 країн, і кількість дітей, які навчаються тхеквондо, щорічно зростає. На батьківщині тхеквондо є понад 9000 студій тхеквондо, в яких проводяться тренувальні програми переважно для дітей і підлітків з метою покращення їхнього здоров’я, фізичних кондицій та формування характеру. Основними напрямками досліджень у цьому руслі є фізіологічні ефекти тхеквондо. Оскільки популярність цього виду рухової активності зростає, почали досліджувати фізичні ефекти від занять тхеквондо. Так, в огляді впливу тхеквондо на фактори фізичної підготовки дітей встановлено, що тхеквондо покращує кардіореспіраторну та м’язову витривалість, а також силу, які є важливими фізичними здібностями дітей та підлітків. Заняття тхеквондо сприяють фізичному розвитку через розвиток сили та координації. Нормальний ріст дітей і підлітків є ключовим показником здоров’я і вважається важливою проблемою громадського здоров’я. Тому аналіз впливу фізичних вправ тхеквондо на нормальний ріст є важливим внеском у громадське здоров’я. Як відомо, фізичні вправи є важливим фактором для нормального росту дітей і підлітків віком від 8 до 16 років, оскільки вони беруть участь у стимуляції секреції гормонів росту.listelement.badge.dso-typeПублікація, Причини та специфіка формування праворадикальних рухів у Європі в післявоєнний період (на прикладі Італії, Франції, Німеччини, України)(International Scientific Unity, 2025) Шумбасов Т. О.; Соколова Н. Д.Історичні витоки сучасних праворадикальних рухів у Європі охоплюють декілька хвиль, кожна з яких залишила помітний відбиток на їхній структурі, риториці та стратегіях. Після Другої світової війни радикальні праві ідеології були формально делегітимізовані, однак вони не зникли, а трансформувалися у вигляді неофашистських груп, націонал-революційних клубів та субкультурних об’єднань молоді. У країнах Західної Європи, особливо Італії та Франції, ці рухи змогли зберегти своє ідеологічне ядро під виглядом «культурних організацій», що дозволяло їм легально функціонувати та взаємодіяти із новими поколіннями. Впродовж 1970–1980-х років, у Західній Європі спостерігався процес поступової політизації питань міграції, який заклав основу для більш активної радикалізації. Економічні кризи, що зачепили Європу після нафтових шоків, поглибили відчуття соціальної невпевненості. У цей час у суспільному дискурсі вперше з’являються концепти «надмірної імміграції», «культурної несумісності» та «кризи національної ідентичності». Радикальні праві рухи почали будувати свої наративи саме на цих страхах, поступово замінюючи відверту расистську чи фашистську риторику на більш завуальовані заяви про «захист культури», «етнокультурну рівновагу» або «етно-плюралізм». У Франції цей процес був особливо інтенсивним через колоніальне минуле. Міграція з Алжиру, Марокко та Тунісу породжувала культурні напруження, які посилювалися урбанізаційними проблемами. Формування великих передмість, внутрішня сегрегація та нерівний доступ до освіти створили соціальні умови, у яких радикальні рухи могли інтерпретувати економічні виклики як культурні. Цей дискурс згодом був розвинений у риторику про «кризу інтеграції», яку активно використовували французькі праворадикальні організації. У 1990-х— 2000-х роках ця риторика стала частиною загальнонаціональних політичних кампаній.