результатів
Знайти
Фонди
Виберіть фонд, щоб переглянути його зібрання.
Нові надходження
listelement.badge.dso-typeПублікація, Причини та специфіка формування праворадикальних рухів у Європі в післявоєнний період (на прикладі Італії, Франції, Німеччини, України)(International Scientific Unity, 2025) Шумбасов Т. О.; Соколова Н. Д.Історичні витоки сучасних праворадикальних рухів у Європі охоплюють декілька хвиль, кожна з яких залишила помітний відбиток на їхній структурі, риториці та стратегіях. Після Другої світової війни радикальні праві ідеології були формально делегітимізовані, однак вони не зникли, а трансформувалися у вигляді неофашистських груп, націонал-революційних клубів та субкультурних об’єднань молоді. У країнах Західної Європи, особливо Італії та Франції, ці рухи змогли зберегти своє ідеологічне ядро під виглядом «культурних організацій», що дозволяло їм легально функціонувати та взаємодіяти із новими поколіннями. Впродовж 1970–1980-х років, у Західній Європі спостерігався процес поступової політизації питань міграції, який заклав основу для більш активної радикалізації. Економічні кризи, що зачепили Європу після нафтових шоків, поглибили відчуття соціальної невпевненості. У цей час у суспільному дискурсі вперше з’являються концепти «надмірної імміграції», «культурної несумісності» та «кризи національної ідентичності». Радикальні праві рухи почали будувати свої наративи саме на цих страхах, поступово замінюючи відверту расистську чи фашистську риторику на більш завуальовані заяви про «захист культури», «етнокультурну рівновагу» або «етно-плюралізм». У Франції цей процес був особливо інтенсивним через колоніальне минуле. Міграція з Алжиру, Марокко та Тунісу породжувала культурні напруження, які посилювалися урбанізаційними проблемами. Формування великих передмість, внутрішня сегрегація та нерівний доступ до освіти створили соціальні умови, у яких радикальні рухи могли інтерпретувати економічні виклики як культурні. Цей дискурс згодом був розвинений у риторику про «кризу інтеграції», яку активно використовували французькі праворадикальні організації. У 1990-х— 2000-х роках ця риторика стала частиною загальнонаціональних політичних кампаній.listelement.badge.dso-typeДокумент, Оцінка фізичного здоров’я студентів технічних спеціальностей в процесі фізичного виховання(НУФВСУ, 2024) Саноцький Т. С.Законодавством України врегульовано, що фізична культура та спорт, базується на основному законі – Конституції України. Про цінність та змістовність фізичної культури підтверджено у цілому ряді нормативно-правових актів: Законі України «Про освіту», Законі України «Про вищу освіту», Законі України «Про фізичну культуру і спорт», Державній національній програмі «Освіта» («Україна ХХІ століття»), Національній доктрині розвитку освіти, Указі Президента «Про пріоритети розвитку фізичної культури та спорту в Україні», Указі Президента України «Про національну стратегію з оздоровчої рухової активності в Україні на період до 2025 року «Рухова активність –здоровий спосіб життя –здорова нація». В нормативно-правових актах МОН України визначається статус фізичного виховання як обов’язкової навчальної дисципліни, його мета і завдання. Проблемою фізичного виховання та здоров’я студентської молоді, що є предметом систематичних наукових досліджень вітчизняних та зарубіжних вчених таких, як Г. Апанасенко, В. Григорьєва, Т. Круцевич, О. Куца, Н. Москаленко, Ю. Петришина, Р. Раєвського, Р. Сіренко, Є. Степаненкової, Б. Шияна. Погіршення стану здоров’я студентів викликає значне занепокоєння у науковців, які беруть участь у розробках методичних рекомендацій щодо фізичного виховання в навчальних закладах та спортивно-оздоровчих програм для студентів. Тому можемо відмітити наявність широкого спектру досліджень про проблеми фізичного виховання студентів закладів вищої освіти, серед яких праці багатьох науковців.